Одержима
«Одержима» була написана Лесею Українкою за одну ніч в Мінську біля ліжка смертельно хворого Сергія Мережинского, людини, з яким пов`язана головна історія кохання в житті поетеси. П`єса формально побудована на біблійних сюжетах, але оповідає про «странной» любові жінки по імені Міріам до Месії. «Странной», тому що Маріам, по ходу дії здобуває риси то Марії Магдалини, то Діви Марії, вперто любить Христа не тією любов`ю, яку Він від неї просить. Маріам ненавидить ворогів Христа, а Він закликає до їх прощення, інакше Його жертва втрачає сенс. Завершується п`єса у Лесі Українки тим, що вороги Месії побивають Міріам камінням. Вмираючи вона вигукує:
«Месіє! коли ти пролив за мене...
хоч краплю крові дарма... я тепер
за тебе віддаю... життя... і кров...
і душу... все даремне!.. Не за щастя...
не за небесне царство... ні... з любові!»
Про виставу
Вистава-притча «Одержима» поставив молодий режисер Роман Козак, відомий сумським театралам у ролі Гамлета в однойменній виставі театру ім. Щепкіна, а також, як режисер-постановник щепкінського «Щелкунчика». Роман Козак не так давно переїхав до Суми зі Львова, як і виконавиця ролі Міріам, Катерина Саченко. Раніше ми знали її як прекрасну виконавицю вокальних номерів. Зокрема, з популярним шлягером початку минулого століття «Perhaps» актриса в квітні виступала на«Культурном острові».
Головна роль в «Одержимой» дозволила Катерині Саченко повною мірою відкрити сумському глядачеві свій неабиякий драматичний дар. Крім Міріам на сцені присутні ще три актори: заслужений артист України Сергій Медін, Юрій Оноприйко і Юрій Садовничий. По ходу дії вони перетворюються в різних біблійних персонажів.
За словами Романа Козака, його «Одержима» — про кохання, в тому числі, і про трагедію надмірної любові до іншого, до батьківщини, до життя — тієї любові, яка замість крил стає проблемою, а то й бідою для обох сторін.
У фіналі, вже після смерті Міріам, режисер пропонує публіці пластичний образ, який можна трактувати як акт Божого всепрощення і наділення Міріам даром зцілення і навіть святістю. Цього моменту у Лесі Українки в п`єсі немає, і тому кількість і якість інтерпретацій вищеназваної режисерської метафори залежить виключно від творчої фантазії глядачів.
А ще все це дуже красиво – естетів порадує і обстановка малої сцени і костюми від Любові Медвідь і прекрасна акустика. Текст п`єси написаний чудово поетичною, багатим, вишуканою мовою, який сам як музика, дія наповнене невербальними метафорами, акторської енергетикою, ну а тема – любов — не залишить байдужим нікого, хто хоч раз проживав це почуття.