Виставка Show Promise
13 червня - 16 липня
Львівський палац мистецтв
Куратори проекту: Ігор Абрамович, Олександр Соловйов
Художники: Олег Воронко, Ігор Гусєв, Юрій Єфанов, Гамлет Зіньковський, Жанна Кадирова, Влодко Кауфман, Олекса Манн, Микола Маценко, Роман Мінін, Борис Михайлов, Сергій Петлюк, Влада Ралко, Вінні Реунов, Олександр Ройтбурд, Арсен Савадов, Андрій Сагайдаковський, Олексій Сай, Віктор Сидоренко, Олег Тістол, Василь Цаголов, Микита Шалений, група GAZ та інші.
Сьогодні спостерігається суцільне руйнування будь-якого передвстановленого порядку. Ступінь турбулентності невпинно зростає, всюди стаються катастрофи, відбувається анексія територій, руйнування країн, починаються війни, не закінчується терор, консервативний поворот праворуч переживає політика... Багато тривожних процесів, котрим сучасна людина не може дати раціональних пояснень, відбуваються через те, що світ занурився у стан “плинної сучасності”. Саме так називалася книга Зігмунта Баумана, який нещодавно пішов з життя, видана у 2011 році. Вона містить цілу низку метафор і фізичних порівнянь, які втілюються з очевидним прискоренням. У книзі висувається головна ідея плинності, розмитості, розплавленості і проникливості світу, відбувається «розрідження» світу. Рідині легко надати будь-якої форми, але складно цю форму зберегти. Так само і сучасний світ — він постійно і непердбачувано змінюється, а тому ми його погано розуміємо і погано ним керуємо.
Тиск реальності на людську психіку, яка “плавиться”, є колосальним. Розмиваються цілі, розмиваються цінності, розмиваються норми, стрімко, калейдоскопічно видозмінюючись, а тому вони вже не можуть слугувати основою раціоанальної поведінки сучасної людини — приходить час панування ірраціональності. Говорять філософи і про “величезну сучасність” у значенні “величезного часу” (Big Time), коли різні часи співіснують разом, одночасно. “Це гібридне мерехтіння багатьох часів і певної тотальної сучасності. Саме таку тоталізацію вже надто важко пережити і відчути. І саме вона зараз дала збій”, - важко не погодитись з таким твердженням Кеті Чухров.
Однак подвійність ситуації полягає в тому, що весь цей хаос доповнюється “контейнером можливостей”, причому як ще не виявлених, так і вже втрачених. Ми ніби опинилися в незвичайному showroom, в такому собі “залі очікування”, де є можливою спроба завершити цю обтяжуючу ситуацію перманентної плинності теперішнього на користь переходу до постсучасності та одержимості її новою утопією... Ми живемо надіями і обіцянками. Надія може бути оманливою, ілюзорною, а від того — згубною, але водночас може бути і рятівним стимулом, який витягає з безодні, підтримує волю до життя навіть у часи найбільшого смутку.
У період тотального шоу, який стирає кордон між реальністю та вигадкою і підмінює значення фундаментальних життєвих категорій, серед усіх пертурбацій незмінним лишається прагнення людини до кращого майбутнього. Нестабільність, злам усталених схем і стосунків, які вибивають твердий грунт з-під ніг разом із впевненістю у прийдешньому дні, відкривають все більше простору для нематеріального — віри або нігілізму, сумнівів, страхів, уповань. У пошуках зачіпок та опори у цьому хиткому мінливому просторі саме мистецтво, прагнучи не втратити важелі впливу за допомогою своїх образів, виявляється одним із найнадійніших і часом бездоганно точних інструментів не лише оперативної рефлексії, але й зондажу майбутнього. Не прокладаючи прямий і популістськи “комфортний” шлях, воно все ж здатне намітити пунктирну лінію і визначити орієнтири.