За Злочином і карою Федора Достоєвського.
... Спочатку все рівно був Достоєвський. Від нього лихоманно-хворобливий ритм вистави, містична, фатальна прикутість один до одного її головних героїв, від нього невідворотність всіх цих появ і зникнень. Від нього — непідвладне розумові взаємне тяжіння, ніби щось, що вони самі збагнути не можуть, їх невблаганно зводить. І розводить теж — з такою ж невблаганністю і жорстокістю. Тому що Фаусту — фаустове, а Мефістофелю — мефістофелеве.
Юрій Фрідштейн, «Экран и сцена»
Діють: