Побачити Солсбері
Драматург: Віктор Шендерович
- Продюсер: Ірина Иоаннесян
- Режисер: Володимир Щербань
Володимир Щербань закінчив Білоруську державну академію мистецтв за спеціалізацією «режиссура драматичного театру». Дипломний спектакль «Нос» став лауреатом премії молодих талантів «Надежда». З 1997 по 1999 рік працював в Могилівському обласному драматичному театрі, з 1999го — режисер Національного академічного театру імені Янки Купали. У 2006 році звільнений з причини співпраці з Білоруським вільним театром(БСТ), одним із засновників якого є. Щербань номінант американських премій OBIE Award, Drama Desk Award, переможець Fringe First в Единбурзі. Крім режисури, Володимир Щербань активно займається викладацькою діяльністю в Литві, Нідерландах, США, Франції, Італії, Великобританії. З 2011 року проживає в Лондоні. У 2018-му покинув БСТ і спільно з актором Олівером Беннеттом заснував HUNCHtheatre.
- Боширов — Олег Сідорчик
- Петров -Олексій Аверкін
- Скворцов — Андрій Сидельников
- Деменція Петрівна — Олеся Маньковська
- Тривалість 1 година 15 хвилин, без антракту
- Прем`єра вистави відбулася 29 і 30 березня 2019 року в Лондоні.
ПОБАЧИТИ СОЛСБЕРІ
У березні минулого року слово «Новичок» увірвалося в нашу дійсність, істотно ускладнюючи відносини між Росією і Великобританією. Події в Солсбері, протягом року не йдуть з газетних шпальт і з теленовин, до сих пір не знаходили відгуку на театральній сцені. І, ось!
Назва і прізвища головних персонажів комедії «Увидеть Солсбері» не повинні вводити глядачів в оману — це зовсім не документальна драма, хоча поштовхом для п`єси стали, зрозуміло, реальні події. Це — фантасмагорія, відсилає знаючих людей швидше Стоппарду, ніж до репортажів ВВС. Та й як, у зв`язку з Петровим і Бошировым, було не згадати Розенкранца й Гильденстерна, теж посланих своїм господарем до Англії, щоб вбити людину... Але в тому-то й штука, що наші розенкранц і гільденстерн спочатку навіть не підозрюють, що вони вбивці. Вони шоковані публічними звинуваченнями і своїми фотографіями в ЗМІ. Вони — пара геїв, які ДІЙСНО поїхали в Англію просто так, потай від своїх сімей — побути удвох, побачити Old Sarum... Один з них ДІЙСНО любить готику.
На цьому неймовірному допущення побудована фабула п`єси. Час і простір, представлені спочатку дуже предметно і реалістично, поступово розмиваються. Персонажі, яких ми зустрічаємо в підмосковній електричці, біжать у паніці після того, як вони оголошені вбивцями, — до кінця п`єси бродять вже в тумані поза всяких прикмет і не впізнають один одного. У кожного з них, до того часу, не за два імені, як у реальних «Петрова» і «Боширова», а за кілька. Вони вже НАСПРАВДІ не розуміють, хто вони. Це поступово з`ясовується, і дуже сумно. Всі вони, і не тільки вони, а всі персонажі п`єси — діти однієї матері. Це — руська Батьківщина-мати, Деменція Петрівна Безкрайня. Сувора, сама осліпла від необережного користування отрутами, давно зневажає весь світ і не бачить для своїх численних дітей ніякого сенсу і застосування, крім диверсійного і військового.
П`єса, балансировавшая між театром абсурду і балаганом, закінчується на межі апокаліпсису — божевільна Деменція Петрівна готова розпочати ядерну війну...
Але Петров і Боширов, волею випадку, в буквальному сенсі ПРИХОДЯТЬ В СЕБЕ морока. Ні, вони — не вбивці, не полковник Чепіга і не військовий лікар Мишкін. Вони — звичайні люди, пара геїв, які хотіли побути разом і подивитися на Old Sarum побачити хартію вольностей... І у світу ще є невеликий шанс. Як мінімум, на теренах цієї комедії.